Codein Purple Drank Отрадный

Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?

Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.

Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.

Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.

Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?

Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?

Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:

Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!

Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.

Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.

Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!

В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.

Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!

Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.

Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.

Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!

Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!

У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.

Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.

Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.

Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.

Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!

Дрынь! Наконец-то я снова в ресурсе! Всё началось со закладки. Как-то раз, промелькнула та мысль в моей голове – ну что ж, пора найти качественный "кодак". Отправился я на просторы интернета в поисках продавца этой дряни, но, к сожалению, мой первый опыт был скамом. Малак какой-то, подделку мне подсунул! Не знаю, кто больше виноват – я, что не проверил, или он, что такую плюху продал.

Но не сдался я! Поднял телефон, списался с парнями, и они подсказали мне, куда сходить. Не скажу, что было просто – намучился я с этими закладками. Переписки, ожидания, встречи наобум – всё ради этого маленького крошечного кайфа. Но оно того стоило! Когда наконец-то добыл свою дозу, я чувствовал себя королём момента, царём города! Правда, как я позднее понял, это был конопляный кодеин. Но на тот момент мне было всё равно! Я был в ресурсе, и это главное!

И вот, снова вечер, и я иду в бар. Место, где можно тянуть и не просыхать. Круглый столик, пара бутылок пива, и я уже в своей позе, малаки вокруг меня. Конечно, они не знают, что я под влиянием, но мне всё равно – я в своём маленьком мире.

Музыка звучит громче, свет фонарей мерцает, и я чувствую, как кодяк входит в мою кровь. Это волшебный миг, когда все проблемы остаются за порогом бара, а я наслаждаюсь этим кратковременным покоем.

Сядя за столик, я обнаруживаю, что выпить слишком рано. Ну и что? Закажу ещё одну пивасику, и пока она не подослужит, плюну на все дряни, которые меня окружают. Все эти проблемы, тревоги и непонятки – они теперь для меня на втором плане. А главное – я здесь, я сегодня живой, и ничто не может помешать моему наслаждению.

Смотрю на своих малак, смеюсь вместе с ними. Они не понимают, что в сердце моем течет эта скверна, но и не должны они это знать. Ведь все мы здесь с одной целью – забыться и отключиться от реальности. Время идет быстро, а я живу медленно. Каждый момент дарит мне счастье, и я готов его принять.

История моих вечеров в барах продолжается. Ведь это мой способ скрыться от тоски и одиночества, от всего, что терзает душу. Я понимаю, что это может показаться безумием, но ведь мир не всегда чёрно-белый. Иногда в нём нужно найти свои краски, иначе оно просто не будет стоить того.

Мне не важно, что скажут другие. Мне не интересно, что они думают о моих закладках и погружении в кодиновую реальность. Я знаю, что это личный выбор каждого. И я сделал свой выбор – давить свои проблемы, наслаждаться жизнью здесь и сейчас.

Сколько ещё вечеров я проведу в этих барах? Сколько ещё разных историй произойдёт за этим столиком? Не знаю. Но это не важно. Важно то, что на данный момент я счастлив. Счастлив, будучи закрытым в своём мирке, с моими закладками в кармане.

И пусть люди называют меня наркоманом, гопником или как угодно ещё. Я не обращаю на это внимание. Я просто знаю, что я – человек, и у меня есть право на свою собственную реальность. И она мне нравится. Я живу так, как хочу. Я здесь и сейчас – полным сил, будучи в ресурсе. Мои закладки дают мне силы противостоять тому, что мне говорят другие.

Так что я продолжу купаться в своих мыслях, в своём маленьком мирке. Пусть это и не всегда самое лучшее решение, но это мой способ быть счастливым. И ничто не сравнится с этим чувством, когда ты забываешься и бухаешь в барах, не просыхая.